Залишайтеся з нами

Підписуйтеся на наші соц. мережі та на розсилку

Педагогіка травми

Педагогіка травми – європейська концепція роботи з дітьми, які пережили важкі події у житті та мають психологічну травму. Вона полягає в індивідуальному та комплексному підході до роботи з дитиною, що базується на поєднанні методик та знань у сферах соціальної роботи, педагогіки, психотерапії та психотравматології.

Що дає Педагогіка травми спеціалістам?
  • Розуміння потреб дитини
  • Розуміння впливу травми на поведінку дитини
  • Вміння подбати про потреби дитини
  • Практичні інструменти для діагностичної та терапевтичної роботи
  • Відчуття впевненості у власних діях
Що дає Педагогіка травми дітям?
  • Відновлення довірливих стосунків з дорослими
  • Стабілізація психологічного стану
  • Підвищення самооцінки та впевненості у собі
  • Вміння регулювати свій емоційний стан
Історія виникнення

Педагогіка травми, як напрямок, був заснований в Німеччині соціальним працівником, з медичною підготовкою - Майклом Барбонусом. Він перший, хто в Берліні в 1986 році заснував реабілітаційний центр допомоги дівчатам, які зазнали сексуального насильства. А згодом і консультаційний центр «Дитина в центрі», для допомоги дітям, які пережили сексуальне насильство та їхнім сім’ям. На базі цього центру почали проводити перші семінари по роботі з такою травмою. Вони поєднували в собі знання з області нейробіології, психотерапії та психотравматології.

Це сприяло підвищенню якості роботи з дітьми, які пережили травму. В 1990 році Майклом Барбонусом та його колегою, психотерапевтом Олівером Шуббе, був заснований Інститут педагогіки та терапії травми. І таким чином був визначений новий термін – «Педагогіка травми».

Педагогіка травми в Україні

Центр Педагогіки травми впроваджує концепцію Педагогіки травми у роботу з дітьми, які пережили важкі події у житті.

З 2002 року Дитячий реабілітаційний центр «Сонячне світло» під керівництвом педагога травми Марека Внука допомагає дітям з досвідом психологічної травми, застосовуючи у роботі принципи Педагогіки травми.

Маючи багаторічний досвід практичної роботи та кваліфікованих спеціалістів, ми вирішили відкрити у 2016 році Центр Педагогіки травми, аби поширювати цю методику та ділитися досвідом з іншими спеціалістами, які працюють з дітьми.

10+1 принципів Педагогіки травми
  • 1. Погана поведінка має свою хорошу причину
    Крадіжки, брехня, агресія, маніпуляція чи інші прояви «неадекватної» поведінки були стратегіями виживання у ситуаціях небезпеки для дитини. Якщо ми зрозуміємо, що така поведінка дітей дозволила їм вижити у надскладних ситуаціях у минулому, то ми краще зрозуміємо потреби дитини та зможемо їй ефективніше допомогти. Цю поведінку можна також інакше назвати захисними механізмами.
  • 2. Ковчега недостатньо
    Часто серед бажаючих допомогти дитині, яка не отримала в минулому турботи і любові, є батьки з багаторічним досвідом виховання власних дітей або молоді люди, які прагнуть прийняти в свої сім’ї дитину. Їхні серця повні співчуття та любові. Однак цього часто недостатньо, щоб допомогти дитині. Потреби дітей, у яких є досвід травми, особливі. Тому окрім бажання та внутрішнього поклику допомогти, необхідно мати специфічні знання та навички, а також знати, куди рухатися.
  • 3. Емпатія — це ключ
    Емпатія — явище внутрішнього співпереживання людині, яка опинилась у складній ситуації, що часто спонукає нас до активних дій. Саме вона не дозволяє стояти осторонь чи пройти повз чийсь біль. Завдяки емпатії прийомні батьки щодня допомагають дітям, часто ціною відмови від власних бажань чи потреб.
  • 4. Кожна дитина має «ексклюзивні взаємовідносини»
    Слід пам’ятати, що у випадку дітей з травмою розвитку травматизація найчастіше відбулася через стосунки дитини з важливим для неї дорослим. Тому, лише через близькі, довірливі, доступні та надійні взаємовідносини між дитиною та прийомними батьками чи вихователями відбуватиметься зцілення.
  • 5. Кожна дитина розвиває свою самооцінку та вміння
    Важливо помічати кожен успіх дитини, хвалити її не тільки за результат, але перш за все за зусилля чи ініціативу. Окрім того, виявляти та розвивати сильні сторони дітей. Таким чином ми розвиватимемо соціальну самостійність та психологічну стійкість дітей.
  • 6. Кожна дитина – суб’єкт свого життя
    Дитина з травмою розвитку була цілковито залежною від волі та бажань кривдника та інших дорослих, які її оточували в минулому. Важливо, щоб прийомні батьки надавали дитині можливість впливати на своє життя та приймати активну участь у прийнятті рішень, які стосуються її життя.
  • 7. Сім’я бере участь у житті дитини
    Фізично прийомні батьки приймають у свою сім’ю дитину, але метафорично приймають і її біологічну родину. Тому варто шукати ресурси в біологічній сім’ї, наприклад, серед братів, сестер чи інших родичів та самому середовищі дитини, в якому вона до цього часу росла і включати їх у процес допомоги дитині.
  • 8. Радість та пригоди!
    Варто створювати якнайбільше ситуацій, під час яких дитина буде переживати якісно інші емоції – спокій, захоплення, щастя, цікавість, надію та інші. Радість і розваги допомагають краще впоратися з психологічною напругою, вони акумулюють позитивну енергію, яка так потрібна дітям з нелегким життєвим досвідом.
  • 9. «Один в полі не воїн»
    Робота з кривдами, які пережила дитина та їх наслідками – це нелегке завдання. Одна людина не в змозі «залатати дірки» з минулого. Одна людина не буде мати відповідей на всі питання. Деколи варто звернутися за допомогою до спеціалістів, які мають досвід у сфері допомоги дітям з досвідом травми, наприклад, психолога, педагога, соціального працівника чи інших.
  • 10. «Безпечне місце - передумова успішної терапії»
    Ми створюємо безпечне місце для дітей, дорослих, сімей та інституцій.
  • 10+1. «Мертві бджоли не гудуть»
    Прийомні батьки та вихователі відносяться до групи професій з високим ризиком емоційного вигорання. Варто, щоб вони пам’ятали про те, що основним інструментом зцілення є вони самі. У процесі допомоги комусь не можна забувати про себе.
Головними факторами, які є необхідними для правильного розвитку дитини, яка виховується поза рідною сім’єю, за Педагогікою травми є:
Створення безпечного місця

Це відсутність загрози та небезпеки, відчуття внутрішнього комфорту, прийняття дитини зі всім її минулим. Для створення безпечного місця варто в першу чергу важливий особистий простір дитини, її кімната. А також реалізація всіх базових потреб дитини. Дитина повинна знати, що в будь-який момент може розраховувати на допомогу дорослого.

Прив’язаність

Необхідною умовою для подолання травми є побудова міцних, стабільних та позитивних взаємовідносин дитини з дорослим опікуном, вихователем.

Відчуття могутності

Це процес розвитку відчуття власної значущості, внутрішньої сили (самооцінки) і впевненості в ефективності власних дій.